26 квітня 1986 року чорним вороном  увійшло в українську історію.  Чорнобильські дзвони пролунали на всю Україну: вразили весь світ, приголомшили людей страшним розмахом незвіданої більше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Цього тижня учні нашого училища доторкнулись до історії невеличкого українського міста, що потопало в зелені вишень та яблунь, точніше до трагедії міста Чорнобиль, де в цілковитій гармонії поліської природи сховані в бетон чотири блоки АЕС.

«Чорнобильська трагедія, як у дзеркалі, відбила наші стереотипи, стандартність мислення, прагнення до показухи, злочинне нехтування технологічною дисципліною. Чорнобиль пред’явив нам суворий рахунок» – поділилася роздумами бібліотекар Катерина Коник.

Перед кожним присутнім знову постало риторичне запитання: «Чи  стане квітнева трагедія 86-го для нас уроком біди, яку ми, самі не підозрюючи того, виношували в собі, адже Чорнобиль починався задовго до аварії, спочатку завершився духовний Чорнобиль – Чорнобиль наших душ?».  Фото- та відеофрагменти з місця подій і ще раз змусили кожного відтворити ті страшні події та згадати тих людей, які ціною свого життя рятували світ від катастрофи.

Священна пам’ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках. Хвилиною мовчання та сумним дзвоном було вшановано померлих ліквідаторів.

Дзвони Чорнобиля сьогодні розносять світом своє тривожне калатання, оповіщаючи, що горе Чорнобиля, сльози Чорнобиля – це лихо не тільки українського народу. Це стосується кожного, хто живе на Землі. А ще дзвони Чорнобиля попереджають: «Люди! Пам’ятайте! Не дайте спалахнути на землі атомній пожежі. Вона не пощадить нікого».

За днями дні – минув повільно рік,

за днями дні – і 28-й минає.

Нехай же лихо наше проминає,

і в світі не повториться. Ні! Ні!

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат.

Його уроків людство не забуде!