Минають роки, відлітають у вічність. Минуло стільки років, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданний, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Усе далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Під цим гаслом пройшов захід в училищі, присвячений Дню Перемоги.
«Мені здається, фраза із пісні про те, що День Перемоги – «это радость со слезами на глазах», є досить точним формулюванням. Тому що сприймати цей день лише як світле свято не можна – на країну напали, люди вимушені були захищатися. Та й скільки із них загинуло!» – поділився один із учасників урочистостей П’янков Володимир Олександрович, учасник бойових дій ВВв, полковник у відставці, військовий льотчик.
Цими весняними днями до гостини училища завітали ветерани Великої Вітчизняної війни: П’янков Володимир Олександрович, учасник бойових дій ВВв, полковник у відставці, військовий льотчик; Литвинова Ніна Андріївна, учасниця бойових дій ВВв, підполковник у відставці; Рибець В’ячеслав Григорович, учасник бойових дій ВВв, визволитель м. Суми; Коник Степан Антонович, учасник бойових дій ВВв; Царицин Євген Володимирович, полковник в запасі, учасник бойових дій локальних війн, голова комітету ветеранів війни; Чижиченко Микола Федорович – заступник голови Сумської міської організації ветеранів України, сержант роти почесної варти полку Президента України, голова клубу «Вчитель-ветеран». Серед учасників свята – з квітами в руках викладацький та учнівський склад училища. З увагою та пошаною слухали вони схвильовану розповідь ветерана ВВв Литвинова Ніна Андріївна, яка на завершення підсумувала: «Війна забрала мільйони людських жертв, залишила сиротами сотні тисяч дітей, назавжди залишила незагоєні рани матерям, дружинам, які отримали «похоронки» про загибель своїх дітей та чоловіків. Висловлюємо велику вдячність за проявлені мужність та силу, завдяки яким вистояли у важкі часи боротьби із фашистськими загарбниками та відбудували зруйновані міста, села та селища за значно короткий термін».
Чижиченко Микола Федорович, заступник голови Сумської міської організації ветеранів України, сержант роти почесної варти полку Президента України, голова клубу «Вчитель-ветеран» та один із співучасників заходу зазначив: «… героїзм нашого народу є символом тріумфу та істинним прикладом патріотизму, завдяки подвигам ветеранів війни ми маємо найвагоміший здобуток – незалежну країну, яка розбудовується у європейському напрямку. Ми у вічному боргу перед ветеранами».
Урочистості розпочались внесенням ліцеїстами Державного ліцею-інтернату посиленої військово-фізичної підготовки «Кадетський корпус ім. І.Г. Харитоненка» українського прапора під мотиви козацького маршу. Це стало символічним підтвердженням того, що події тих днів важливі всій Україні. Неперевершеними стали художні номери вихованців училища. Хореографічні постановки наскрізно передали хвилювання жінок та дівчат, які проводжали чоловіків на війну, а потім до кінця життя носили квіти до обелісків невідомому солдату, так і не дізнавшись, де загинули їхні кохані. Пісні у виконанні Рібчанської Вікторії, Сніжіни Тіщенко, Малоштана Володимира та Рустама Васільєва затронули болючі спогади ветеранів та сколихнули найтонші струни душі кожного присутнього….
Помічник депутата Сумської обласної ради Баранов Олексій висловив вдячність тим, хто пройшов і вистраждав цей незміряно довгий та незмірно тяжкий шлях, хто наближав день миру своїм героїзмом на землі, в небесах і на морі, трудовою доблестю в холодному і голодному тилу. Він, звернувшись до ветеранів та учасників заходу, наголосив, що це свято смути та болю за тих, хто виборював перемогу, віддаючи своє життя.
Усе, що відбувалось на сцені, ще раз довело, що свято Перемоги не повинно стати єдиним приводом згадати про ветеранів. Усі спогади, якими поділились гості намагались переконати, що війна завжди несправедлива, особливо до тих, хто загинув. Але подвиг їх пам’ятати треба. «Згадаємо всіх поіменно, серцем згадаємо своїм. Це потрібно не мертвим. Це треба живим…» Пам’ятайте минуле заради майбутнього, народ, який не береже свої могили, приречений на вимирання. Ми маємо залишити по собі добрий слід і передати частку мудрості, доброти і любові наступному поколінню. Тоді й не забудемо, хто ми в цьому світі.
Із року в рік часопис віддаляє Своїх нащадків далі від війни. Та травень знов і знову нагадає, Як із життя ішли його сини. Буяють мирно квіти на могилах, До сонця красного метелики летять. А ті, кому війна зламала крила, Священним вічним сном в могилах сплять
