(есе-емоція)
Сергій Азаров та Артем Лебець – вчитель та учень, досвід та юність, справедливість та відвертість, широта душі та відповідальність. Два чоловіка – дві гордості Сумського професійного училища будівництва та автотранспорту.
Говорять, що поганий той учень, що не перевершив учителя. Але ці герої не з нашої історії.
Сергій Азаров – молодий викладач професійно-теоретичної підготовки. Він юнаком вступив до ліцею будівництва та автотранспорту, щоб отримати підтримку в майбутньому – робітничу професію. Згодом став кращим учнем, з відзнакою закінчив навчальний заклад, став студентом Глухівського професійно-педагогічного коледжу, а потім і педагогічного університету ім. Олександра Довженка. Сумлінний викладач, гарний сім’янин, приклад витриманої людини.
Артем Лебець – учень третього курсу, який отримує професію «Слюсар з ремонту автомобілів». За оцінкою викладачів, він один з найкращих. Адже теорія не протікає повз нього, вона вдало поєднується з практикою, перетворюючи звичайного хлопця у майстра своєї справи.
Позаочі вони щиро приязно відзиваються один про одного.
На рахунку Сергія Азарова безліч перемог: І місце в обласному конкурсі професійної майстерності за фахом «Автослюсар», ІІІ призове місце у Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності, участь у Всеукраїнських семінарах та різноманітних форумах з впровадження інновацій у навчально-виховний процес ПТО, а зараз він очолює обласну творчу групу з оновлення державного стандарту ПТО за професією «слюсар з ремонту автомобілів».
У Артема Лебця скромніший рахунок: І місце в обласному конкурсі та диплом ІІІ ступеня у Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів з професії «Слюсар з ремонту автомобілів». Проте дивлячись на досягнення вчителя, не можливо не помітити потенціал учня. Впевнено можна сказати, що перед ним відкриті всі вершини, тільки не можна задирати носа чи опускати руки.
Цікаво, що 8-11 квітня 2014 року, коли викладач представляв училище на конкурсі «Педагог-новатор – 2014», його учень так само стояв перед членами журі, але в Харкові. Вони захищались пліч-о-пліч, нехай і відстань була великою, але дух завжди був разом. Сергій Азаров давав урок у незнайомому класі, уявляючи у кожному обличчі свого учня, а Артем, виконуючи практичні завдання, згадував руки наставника, які направляли його. Що не говори – спорідненість душі, або справедливіше сказати – справжній учитель та достойний учень!
Наталія Соларьова
