Цими весняними днями вся Україна, кожен від сходу до заходу, з півдня до півночі святкує день народження дорогої кожному українцю людини – Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка. Наш навчальний заклад не став винятком – в училищі проведено ряд заходів до цієї знаменної дати. Одним із найяскравіших – стала організована різножанрова виставка «Слава Шевченка – слава України» викладачами-філологами училища.
«Серед тих історичних діячів, чиї серця, помисли, талант були спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена любові до України, Тарас Григорович Шевченко по праву займає визначне місце. Безперечно Т. Шевченко хвилює серце кожного. І що найголовніше – надихає інших на мистецтво», – поділилася роздумами викладач української мови та літератури, один із організаторів виставки Тетяна Касьяненко.
Експонати виставки вражали багатогранністю розуміння постаті батька української мови. Його талант допоміг розкрити таланти наших вихованців та педагогів. Від різноманіття та яскравості робіт розбігалися очі: це і малюнки з використанням різних технік (олівець, фарби та ін.): портрет періоду заслання (Крупан Владислав, 26 група), «Сини мої! Сини мої!» (Святець Віталій, 1 група), «Вставай Україно! За волю!» (Тіщенко Олександр, 27 група); це й вишиті картини нитками (портрети Т. Шевченка (викладач Л.М. Яременко, викладач Т.О. Касьяненко), «Хата» (Ховзун Ольга, 17 група) і бісером (портрети (Гончаренко Руслана, 11 група); це і квілінг: «Квіти Шевченку» (Максакова Інна, 17 група); і випалювання по дереву: «Малий художник» (Слюсаренко Максим, 11 група) і навіть цілісні композиції: «Садок вишневий коло хати» (Лісовенко Анна, 17 група).
Виставка стала ще одним підтвердженням того, що Шевченко залишається сучасним і цікавим будь-якій епосі. Звичайно, ми називаємо його – кобзарем, хоча грою на кобзі він не володів, проте мав оксамитовий баритон; ми називаємо його – революціонером, хоча він навіть не був дійсним членом Кирило-Мефодіївського товариства; ми називаємо його мучеником, хоча мало хто читав його щоденникові записи періоду заслання… Для кожного Тарас Григорович свій: для когось романтичний молодий юнак зі свічкою, для когось старий дідуган у смушевій шапці, для когось незрозумілий філософ, для когось поет, вірші якого змушували вчити у школі… Але беззаперечним залишається факт, що він – український пророк, адже його рядки звучать нині не менш актуально:
«Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
