Сучасна молодь постійно перебуває у інформаційному просторі, у вирі соціальних та політичних подій. Але інколи інформація, яка потрапляє у ЗМІ про ті чи інші випадки суспільно-політичного життя стимулює молодь до прояву схожої поведінки.

Адже в молодому віці збільшується кількість негативних вчинків та зростає ймовірність невмотивованих вчинків. Вони часто вважають свою точку зору найправильнішою, висловлюють готовність боротися, протестувати, сперечатися і відстоювати свою думку будь-якими способами. Також, ми з вами стали свідками того, що молодь бере активну участь у масових заворушеннях. Сучасні підлітки та юнаки досить критичні у стосунках з дорослими, піддають сумніву їх поради, заперечують «застарілу» систему норм і традицій. Потреба участі у неконтрольованих ситуаціях пов’язана з сильним бажанням бути вільним і самостійним. Особливість молоді полягає і в тому, що вони шукають своє місце в суспільному житті, у них формуються життєві цінності, вони діють на основі свого суб’єктивного бачення речей і подій.

Тому педагоги та батьки повинні працювати над вдосконалення патріотично-громадянського виховання, плекання в учнях любов до нашої великої і такої розмаїтої України, бажання миру й щастя всім її громадянам, і що вкрай важливо, виховання толерантності та терпимості, здатності сприймати і приймати людину такою, якою вона є.

Слід підкреслити, що будь-яка нестабільність не лише в родині, а й у суспільстві є загрозою для повноцінного розвитку дітей.

Як же діяти педагогові та батькам у нинішній та інших складних ситуаціях, коли треба захистити дитину від нас — дорослих?

 Насамперед, педагогам та батькам потрібна мудрість, яка передбачає, зокрема, позитивне світосприйняття, розуміння законів природи і суспільства, виваженість у словах і вчинках, толерантність, уміння зрозуміти іншого, об’єктивність в оцінках, далекоглядність.

• Педагоги і батьки виконують місію носіїв життєвого оптимізму, гарантів безпеки і благополуччя дитини. Формують позитивне світосприйняття, необхідне для її повноцінного розвитку.
• Попри сумні і незбагненні події сьогодення та інші колізії життя створюють у навчальному закладі та вдома спокійну світлу атмосферу, сповнену позитивних життєствердних настроїв.
• Поводяться розважливо, гасять власні пристрасті.
• Вчать учнів розглядати кожне явище в природі та суспільстві з різних боків і точок зору.
• Виховують повагу до інших людей, толерантність і терплячість до кожного, незалежно від того, чи подобається він, чи погоджується з тобою. Вчать засуджувати не людину, а недобрий вчинок, роблячи це без агресії. Самі в житті подають такий приклад.
• Формують дружні взаємини між учнів групи, згуртовують їх у спільних справах, не протиставляють одне одному, вчать радіти успіхові товариша.
• Запобігають виникненню конфліктів, вчасно помічаючи їх назрівання.
• Як би не кипіла душа болем, огидою, зневірою, не проявляють при учнях бурхливих емоцій. Не виправдовують насилля.Не ведуть дискусій, зокрема політичних.
• Педагоги дотримуються нейтралітету, не нав’язують своїх особистих політичних та інших поглядів, і в жодному разі не протиставляють їх поглядам учнів.
• Обмежують та пом’якшують негативну інформацію, що доходить до учнів. Але й не уникають розмови. Пояснюють спокійно, врівноважено, без агресивних ноток і тяжкого смутку (якщо події трагічні).
• У періоди соціальних протистоянь (демонстрацій, виборів) педагог проявляє особливу пильність. Приділяє більше уваги індивідуальним бесідам, дає кожному виговоритись, вислуховує враження від побаченого (почутого), ПОЯСНЮЄ, що всі ЛЮДИ різні, і кожен може висловлювати свою думку. Це нормально. Демонструє об’єктивність, засуджуючи прояви агресивності будь-якої сторони, незалежно від власних політичних симпатій.
• Якщо учень прилучений до якоїсь духовної традиції, вірить у любов і справедливість Творця. то педагоги та батьки вчать її обирати духовні цінності та плекати в собі лише добрі почуття. А негативні емоції, що виникають, знімати молитвою, і в усіх скрутних ситуаціях звертатися до вищої мудрості.

Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми схильними до правопорушень

• Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.
• Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.
• Намагайтесь переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.
• Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.
• Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.
• Сприяйте організації спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.
• Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості.
• По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.
• Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.

Мова міміки і жестів

Більшість людей користуються мовою міміки і жестів, абсолютно не замислюючись над цим. Справа в тому, що цей навик є не придбаним, а вродженим – це спосіб показати свої позитивні і негативні емоції. Якщо спілкування з людьми це не тільки ваше повсякденне життя, але і суть роботи, то вивчення мови жестів і міміки, а також психології жестів може послужити вам хорошу службу. Оскільки володіючи такими знаннями ви будете бачити і розуміти трохи більше, ніж інші.

• Руки на боках, схрещені руки, стиснуті кулаки можуть виражати роздратованість, закритість від слів інших.
• Виставлений вперед вказівний палець може сприйматися як звинувачення.
• Закривання рота під час розмови дуже часто є свідченням сказаної брехні у дітей, та може бути характерним і для деяких дорослих.
• Брехня посилює чутливість носа людини, яка говорить неправду, тому торкання до носа, чухання його можуть свідчити про нещирість співрозмовника.
• Закривання ока пальцем/рукою свідчить, що ми не бажаємо чогось бачити або не віримо у сказане.
• Потирання вуха, як і чухання потилиці чи сторони шиї, означає, що людина не певна у чомусь або ж не вірить у сказане.
• Гратися з речами, дріб’язком у кишені — не привабливо та не виховано, адже такі дії, будучи свідченням незацікавленості та неуваги, можуть відволікати увагу інших.
• Стискання та викручування пальців свідчить про знервованість людини.