Тема пекельного Афгану – це болюча сторінка нашої історії. Довгий час вона була закритою для звичайних громадян, але й сьогодні свідки кривавих днів не охоче відкривають завісу замовчування. Важко говорити про те, що хочеться забути, що не дає спокійно спати та розриває серце. Проте варто пам’ятати нелюдський подвиг тих 18-річних неготових до суворого життя хлопчаків, тих синів, братів, батьків, які так і не повернулися додому. Їх образ назавжди закарбований на старих сімейних фото, гранітових пам’ятниках, а головне – у душах вдячних нащадків.

У лютому двері єдиного в області музею воїнів-інтернаціоналістів відкриті для всіх бажаючих, а уроки історії для учнів училища проводяться в його стінах. «Наш музей сприяє формуванню у молодого покоління національної свідомості, громадянських якостей, удосконаленню навчально-виховного процесу, розвитку творчих інтересів учнів до пошукової роботи. Проте найголовнішим його завданням є зберігання пам’яті про героїчний подвиг та недопущення повтору страшного сценарію», – говорить Тетяна Анатоліївна Нижегородцева, керівник музею. Екскурсію відвідали більшість учнів. Кожній новій групі Тетяна Анатоліївна розкривала страшні дати з нового боку, до серця кожного достукалася через різні факти та спогади очевидців.

«Чи є у війнах переможці?» – запитаєте ви. Ні. У війнах не може бути переможців, бо всі в них переможені тим, що війна – це смерть, яка забирає найдорожче у людини – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжній ад. Можна побудувати дороги, нові міста, зорати поле і посіяти зерно, підняти господарство. Але примусити битися серце у мертвої людини – неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши величезного рубцю – неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга – неможливо.