Ми за мир і спокій


У рамках святкування Днів Європи в Україні у Сумському вищому професійному училищі будівництва та автотранспорту відбулося засідання круглого столу. Основним питанням, яке було розглянуте, стали взаємовідносини між Україною та Європою.

прапор2«У ці нелегкі для нашої нації часи варто об’єднатися за мир і спокій. Потрібно об’єктивно оцінити усі сторони конфлікту та можливі шляхи виходу з нього. Із цією метою та заради розуміння одного з найважливіших питань сьогодення – що таке Європа та що вона пропонує пересічному українцю? – ми зібралися в цей день», – зазначив Євгеній Гребенюк, член круглого столу.

Протягом декількох годин учасники спілкувалися, висловлювали свої сподівання та бажання, дискутували. Актуальними стали відеоролики про Україну та Європу. Вони розповіли не лише про «фасад», гарну картинку зарубіжжя, а й відкрили нові грані давно відомої Європи. Всі, хто зібрався на круглий стіл (а це в основному молодь викладацького колективу), ознайомилися з культурою, багатою історією та сучасним життям Заходу.

Співставляючи цей досвід з Україною, більшість погодилася, що нам потрібні зміни. Особливим щемом пройнялися учасники, коли мова зайшла про страшні недавні події в Києві, сучасні бойові атаки у Луганській та Донецькій області. Тонкою майстерністю та душевною глибиною презентувала авторський вірш Наталія Пономаренко. Ці рядки ще довго лунатимуть у душах учасників:

 
Мені наснилось, що ми зустрілись:
Убитий в Крутах і я, Україна,
В саду едемськім на травиці всілись:
«За що тебе?» «За тебе рідна….»
Під Крутами стояли Ви стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів
Большевики готовились до бою,
Ти йшов на смерть, … а жити так хотів
Мені твій попіл стукав, сину в груди.
Бо ти ж мій рідний вкраїнський син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те убив тебе проклятий поганин.
Я їх бачу там, вони зустрілись.
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись ….
За мене убивають, сину мій…
Жила, неначе все нормально,
Неначе не боялася війни.
Неначе в напрямку на південь
Не йдуть чийсь брати й сини.
Жила, неначе все нормально
А всі патрони – холості.
І з «відпочинку» там на півдні
До мене повернуться усі.
Жила, неначе все нормально
Бо навіть у страшному сні.
Я уявити не змогла би
Все те, що зі мною коїться в ці дні.
Жила, неначе все нормально
Бо мозок, наче уві мглі.
А серце вірити не хоче,
Що я – лиш карта на столі.
Сьогодні бачила картини.
У мене сльози на очах
Спускали прапор України
Натомість вішали сестрин флаг.
Востаннє гімн лунав в повітрі
Співали діти мої ті слова
Вони продовжували навіть,
Якщо мелодії нема.
Розп’ято мене між заходом і сходом,
Що не орел – печінку мені довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
Щоб він не дався знівечить себе!
Сестра не вірить,що з’явився диво-сплав,
Патріотизму зі смаком калини,
Духу Шевченка, що заповідав,
Ніколи не цуратись Батьківщини.
Народе славний український!
Я до землі тобі вклонюсь.
Не дай лиш силам сатанинським,
Спаплюжить Київськую Русь!
Мій народе разом переможемо усіх
Вони стануть за мертвих і живих!
Боротись будуть, не підведуть,
І вкотре знову іншим доведуть,
Разом – ми сила,
Нас – не здолати,
Ми за себе вміємо постояти!
Не вмерла ще я вогнем благословенна,
Повстану, умиюсь від сліз.
Відроджусь, крикну на повні груди.
На сцену вийду я із-за куліс.
Це наснилось мені …
Ой не наснилося мені ……

Напишіть відгук